Известно, что в Израиле происходит постоянные споры между религиозными и светскими жителями государства. Особенно острыми вопросами в этих спорах являются вопрос о браках, о городском транспорте в субботу и о работе и службе в армии харедимных, которые уклоняются от нее, пытаясь закрепить это право в законах.
Многие светские возмущены тем, что в субботу не ходит городской транспорт, как и тем, что многие верующие предпочитают не работать и не служить в армии, становясь тяжелым бременем для бюджета и налогоплательщиков. В свою очередь харедимные заботятся о еврейском характере государства и не хотят уступать "субботу" и вводить транспорт по субботам.
Как решить эту проблему?
Заповедь о субботе состоит из двух взаимообуславливающих друг друга частей: шесть дней работай, а седьмой день - отдай Господу.
Иными словами, если кто либо не будет работать 6 дней, то он не сможет исполнить эту заповедь точно так же, как ее не сможет исполнить работающий в субботу.
Поэтому должно быть очевидно, что харедимные первыми должны подать пример в соблюдении субботы и соблюдать ее не тем только, чтобы запрещать транспорт в субботу, но и тем, чтобы начать работать шесть дней в неделю.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
