Ну - нельзя навязать своё мнение...
Инок59
Очень трудно не меняя мышление,
Оценить ход событий истории.
Объективность присуща во мнении,
Всем предвзятость, забывшим во времени,
Суетливость не в той категории.
Ведь подчас даже жест незначительный,
Может напрочь расстроить гармонию.
Не спеши выступать обличителем,
А тем более скорым воителем,
Насаждая другим гегемонию.
Крови пролитой жаль без сомнения,
В том вина допустивших предательство.
Но поддерживать в массах волнения,
Тот спешит, кто желает продления,
Без расчета на все обстоятельства.
Эйфория сродни наркомании,
И желает подпитки извне.
Лишь убрав *доброхотов* влияние,
Затухает противостояние,
В необъявленной сердцем войне.
Гопота лишь монета разменная,
Власть имеет другие регалии.
Если воля народа согбенная,
На спираль всё отбросит вселенная,
Вот такие по сути реалии…
Ну:- нельзя *навязать* своё мнение,
Раболепье с лица не стереть.
Осознанье даруется временем,
Не сменив психологию *племени*,
Обрекаешь *идею* на смерть.
Не *проскочишь,* не тужься формации,
Нас история учит о том.
Гибнет в смуте обычно цвет нации,
Не приемлет душа провокации,
Да и в *рай* не загонишь гуртом.
* * *
Если ж души созрели в стремлении,
Побороть равнодушье и страх.
Будет, верю в умах просветление,
И они победят без сомнения,
С покаяньем за смерть на устах…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Что тебе пожелать? - Лариса Зуйкова Когда я подарила это стихотворение одной моей неверующей знакомой на день рождения, она сказала своей подруге - Лариска мне ничего не пожелала!
