Я знаю, будет мне по вере.
Прийдет ко мне на самом деле
То, что пока еще не вижу,
Голос Отца своего слышу:
Просите только на добро
И будет вам оно дано.
Стучусь и открываю двери,
В невидимое сердцем верю.
Когда прийдет, Отец лишь знает,
Я не Него ведь уповаю.
Завет с Ним на скрижалях сердца,
Я верю так, как верил в детстве.
Всегда сбывалися мечты,
Реальной сказку делал Ты.
Единственный Ты не обманешь,
По слову Своему Ты даришь.
Но Твое слово надо знать,
Знать и, конечно, выполнять.
И этим доказать любовь
Свою к Отцу, не пачкать кровь
Завета разными грехами,
Отца словами не обманешь.
Знает Он сердце, знает душу,
Ему я буду лишь послушным.
И жизнь с избытком, в здравии, силе,
Не возноситься над другими.
Паду в любви к Его ногам,
Сердце свое Ему отдам.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
А мені хотілося туди... - Лілія Мандзюк Вірш написаний після розмови з хворою людиною, і поданий як її роздуми. У ньому передано думки, бажання, цінності тієї людини. Людини, яка розуміла, що завтра може не настати. А що далі?
Поэзия : Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
